Колись на місці Світязя був широкий луг, де пастухи пасли худобу. Одного дня до них підійшов незнайомий старий. Оповідач пояснював, що то був сам Бог, який з’явився людям у подобі подорожнього.
Собака почав гавкати на гостя. Молодші пастухи нацьковували тварину, а старші хлопці й дівчина, навпаки, відганяли її. Старий покликав молодших за собою, привів до великого каменя та наказав підняти його. Діти не змогли цього зробити. Тоді подорожній підважив камінь києм — і з-під землі раптом ринула вода. Вона швидко затопила луг і розлилася великим озером. Молодші пастухи, які знущалися зі старого, потонули.
Старшим хлопцям і дівчині подорожній наказав іти слідом та в жодному разі не озиратися. Вони рушили за ним, але не витримали й поглянули назад. На тому місці серед води постав острів, а самі пастухи перетворилися на явір і липу.
Переказ додає ще одну дивовижну подробицю: якщо надрубати явір, із дерева нібито проступає кров; те саме має статися і з липою. Так народна оповідь поєднала виникнення озера, його острова та незвичайних дерев в одну історію про гостинність, покарання і заборону озиратися.